Максим Девізоров: актор театру і кіно

Максим Девізоров — український актор кіно й театру, режисер драматичного театру і військовослужбовець Сил територіальної оборони. Найширше його знають за ролями Дениса Денисенка та Назара Левицького в серіалі «Перші ластівки» і продовженні «Перші ластівки. Zалежні», а після 2022 року — ще й за службою в 103-й окремій бригаді ТрО та за проєктом «Театр ветеранів».

Ім’я спливає щоразу, коли киянин відкриває афішу Лівого берега, чує про виставу військових або шукає, хто зі знайомого кадру пішов до війська. Для вас це довідка: що підтверджено біографією, що лишається з позначкою «джерело не вказано», і чим творчий шлях відрізняється від служби.

Далі — основні біографічні віхи, роботи на екрані й на сцені, військова служба разом із драматургією та режисурою, і окремо ті деталі, які довідники розходяться між собою.

Коротка біографія

Максим Володимирович Девізоров народився 3 лютого 1996 року. У жовтні 2026-го йому 30 повних років: від року народження до 2026-го рівно тридцять, день народження в лютому вже минув. Цю цифру легко перевірити самостійно — відніміть 1996 від поточного року і подивіться, чи вже було 3 лютого. Змінює її лише суперечка про рік народження, а її в каталогах немає: дату повторюють і українська Вікіпедія, і IMDb.

Місце народження довідники подають неоднаково. Українська Вікіпедія пише «Рівне» і одразу ставить позначку, що джерело не вказано; так само позначено переїзд до Києва у два роки. IMDb теж указує Рівне. Частина кінокаталогів пише Київ. В інтерв’ю «Вечірньому Києву» актор називає Рівне. Свідоме життя, навчання і сцена в нього київські — це вже не гіпотеза.

До камери він потрапив дитиною: реклама, шкільні телепроєкти «Підсумочки» на Першому національному та роль привида в «Обережно, діти». Після школи ходив на підготовчі курси Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого, з першої спроби на акторський не пройшов і вступив до Київського національного університету культури і мистецтв, майстерня Ніни Гусакової. У 2019 році отримав диплом за спеціальністю «режисер драматичного театру»: на курсі починав як актор, потім перевівся на режисуру.

Коротко. Девізоров — актор, якого глядач запам’ятав у 2019-му, режисер за дипломом того самого року і військовий з весни 2022-го. Три ролі не замінюють одна одну: вони йдуть послідовно в одній біографії.

Робота в кіно й театрі

Перший помітний серіальний кредит — Ярик у російському молодіжному серіалі «Після школи» 2012 року. Це ранній екран, не та робота, за якою його впізнають в Україні. Справжній злам стався в «Перших ластівках» Валентина Шпакова: у першому сезоні 2019 року Девізоров — Денис Денисенко, у «Zалежних» 2020-го — Назар Левицький. Серіал зібрав підліткову аудиторію навколо булінгу, насильства і розриву між дітьми та батьками, тож обличчя актора вийшло далеко за межі театральної зали.

Того ж 2020-го він зіграв Марка в комедії «Fake» і Одинадцятого у фільмі Олега Сенцова «Номери». Друга робота важлива не метражем ролі, а контекстом: це кіно про табірну систему, зняте режисером, який сам пройшов російський полон. Поруч — Влад у «Новенькій», Семен в одному епізоді «Дільничного з ДВРЗ», Макс у «Пікніку». Восени 2021 року Девізоров знявся в «Мирному-21» Ахтема Сеітаблаєва: прикордонник Добер, події 2014 року. Прем’єра в Україні — 22 лютого 2023-го, коли сам актор уже служив.

Театр почався раніше за славу серіалу. З 2017 року він у київській «Театрі-студії 11» Влади Білозоренко. У 2021-му прийшов до Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра: Макс у «Поїхати. Не можна. Залишитися» за п’єсою Ігоря Носовського, режисерка Тетяна Губрій, і участь у «Моментах» Маттео Спіацці. Саме з Лівого берега він пізніше вийшов на ту саму виставу вже після фронту — колеги описували це повернення як теплу, а не урочисту зустріч.

Важливо. У першому сезоні «Перших ластівок» його герой — Денис Денисенко, у продовженні — Назар Левицький. Інфобокси часто зліплюють ці прізвища в одне. Якщо шукаєте конкретний сезон, звіряйте ім’я персонажа, а не лише обличчя.

Після 2022 року екранні роботи йдуть уривками, під час відпустки зі служби. Серед них — Льоня в «Найкращих вихідних», епізод у «Потязі у 31 грудня» і роль пораненого військового в серіалі «Ліки від минулого». Це вже не кар’єрний ривок, а спосіб лишитися в професії, не виходячи зі строю.

Творчість і військова служба

У перші дні повномасштабного вторгнення Девізорова не взяли: казали, що набирають тих, хто вже має бойовий досвід. Він доїхав до Львова, підписав контракт і потрапив до 103-ї окремої бригади територіальної оборони імені Андрея Шептицького. Перша посада — водій-гранатометник у штурмовій роті, хоча водити він, за власним переказом в інтерв’ю АрміяInform, толком не вмів і вчився вже у підрозділі. Далі були Донеччина, зокрема Покровськ, і Харківщина, Куп’янський напрямок. Позивний — «Кіндер», пізніше з’явився варіант «Максанді».

На практиці шлях виглядав так. Вихідна умова — актор без військової спеціальності, якого на пункті відбору розвернули. Рішення — інше місто і бригада ТрО, де взяли добровольця на водія. Результат — понад два роки на Донецькому та Харківському напрямках, утрати побратимів, про які він говорив прямо, і лише потім переведення до відділу комунікацій командування Сил ТрО, підрозділу «ТРО медіа». Так вийшло не через «медійну посаду з першого дня», а через те, що бойова частина передувала камері.

У вересні 2023 року, указом до Дня українського кіно, його відзначили орденом «За заслуги» III ступеня — за внесок у кінематограф, захист суверенітету і сумлінну працю. Пресслужба 103-ї бригади показала вручення в грудні 2023-го, про це писало Суспільне. Формулювання нагороди якраз зшиває дві лінії, які глядач часто розділяє: кадр і службу.

«Театр ветеранів» — спільна ініціатива «ТРО медіа» і Театру драматургів. Девізоров тут співзасновник, ментор курсу драматургії і автор власних текстів, а не лише обличчя афіші. Дебютна п’єса «І в горі, і в радості» (у програмках трапляється й робоча назва «І в горі, і… шото там») виросла з звістки про розрив, отриманої на службі; поставив її Олекса Гладушевський. «Лимони» він зібрав уже втрьох іпостасях: драматург, режисер і актор. Окрема режисерська робота — комедія «Повістка». П’єси інших учасників курсу йдуть далі за київську залу: АрміяInform згадувала тексти, які беруть академічні театри, зокрема у Львові та Херсоні.

Особисте життя в цей самий проміжок стиснулося до коротких відпусток. У травні 2022 року він одружився з акторкою Світланою Гордієнко: весілля у Дніпрі, один день зі служби. У липні 2024-го стало відомо про розлучення. Стосунки 2020 року з акторкою Лілією Цвєліковою Вікіпедія фіксує окремо, до шлюбу.

Відомості для перевірки

Найсильніший контраргумент до будь-якої гладкої довідки звучить так: раз людина публічна, значить, усі рядки біографії вже звірені. Це не так. Дата 3 лютого 1996 року повторюється стабільно. Рівне як місце народження тримається на інтерв’ю і картці IMDb, але в українській Вікіпедії досі стоїть позначка відсутності джерела — так само, як і переїзд до Києва у два роки. Імена батьків, зріст і частину дитячих кредитів охоче дописують російські таблоїди; для української довідки цього мало.

Київський слід вигадувати не потрібно, бо підтверджений і без домислу. Навчання в КНУКіМ, сцена Театру на Лівому березі, майданчик Театру драматургів на Подолі, де йде частина роботи «Театру ветеранів», — це адреси, а не настрій. Не підтверджено інше: конкретний будинок дитинства, школа, «київське коріння роду». Батьки, за інтерв’ю «Вечірньому Києву», познайомилися на заводі «Азот»; завод рівненський, тож рівнянський слід у родині не суперечить київському дорослому життю.

Ще одна плутанина — ніби служба обмежилася зйомками роликів. Відділ комунікацій є, і Девізоров сам описує там рекрутингові матеріали й «Театр ветеранів». Перед цим були штурмова рота, Покровськ і Куп’янський напрямок. Станом на початок 2026 року українські медіа фіксували його й далі у відділі комунікацій командування Сил ТрО, а не в цивільному статусі. Точної дати переведення в відкритих реєстрах немає: «два з половиною роки» на напрямках — його власна оцінка в розмові з Суспільним, не витяг з наказу.

Якщо ви звіряєте довідку перед тим, як переказати її сусідові, тримайтеся цього порядку. Спершу роль і рік: Денис у 2019-му, Назар у 2020-му, Добер у стрічці з прем’єрою 22 лютого 2023-го. Потім підрозділ: 103-тя окрема бригада ТрО, далі «ТРО медіа». Потім нагорода: орден «За заслуги» III ступеня, указ до Дня українського кіно 2023 року, публічне вручення в грудні. Все, що поза цим списком, краще лишити з формулюванням «актор казав в інтерв’ю» або не казати взагалі.

Типова пауза між серіалом і сценою в нього коротка, між сценою і військом — теж. Диплом режисера і всеукраїнська впізнаваність припали на один 2019-й. Контракт — на березень 2022-го. Перша власна п’єса з’явилася вже з досвіду служби, а не з навчального етюду. Саме тому довідка без військового рядка про Девізорова після 2022 року неповна, а довідка без ролей перетворює його на анонімного бійця з чужим обличчям.

Київська деталь: у Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра він у 2021 році зіграв Макса в «Поїхати. Не можна. Залишитися» — і в цю саму виставу повернувся вже військовослужбовцем.